Абрикос звичайний (Armeniaca vulgaris Lam. = Prunus armeniaca L. лат. аrmeniacus — вірменський і vulgaris — звичайний. Назва Armeniaca помилкова. За своїм походженням рід Aбрикос східноазіатський, з основним центром у Китаї, як культурна рослина відомий більше ніж за 2000 років до н.е.) — листопадне дерево родини розових (Rosaceae Juss); рос. назва — абрикос обыкновенный.
Відомо 7 видів роду. У місцях свого природного зростання в горах Середньої Азії, Китаю, Абрикос звичайний росте поодиноко чи групами у долинах річок, серед чагарників, на кам’янистих і скелястих схилах гір, де він і був вперше введений у культуру. Внаслідок багатовікової селекції виведено безліч форм і сортів абрикоса, що різняться за величиною, забарвленням, ароматом, смаком і часом дозрівання плодів. Абрикос звичайний — дерево висотою до 15 м. Тривалість життя — 30–40 років (окремі екземпляри — 100 і навіть 200 років). Форма крони неправильна, листя довжиною 6–9 см, голе, яйцеподібно-округле, по краю дрібнозубчасте, з темно-червоними жолобчастими черешками, розташоване почергово, квітки — численні, рожеві або білі, майже сидячі, двостатеві, 25–30 мм у діаметрі, розпускаються раніше, ніж листя. Чашолистики овальні, темно-червоні, при цвітінні відігнуті вниз і притиснуті до циліндричного гіпантію. Плоди — округла кістянка з подовженою бороздочкою, шкірочка бархатисто-опушена, різного забарвлення (від майже білих до червоно-жовтогарячих, переважно жовті). М’якоть плоду соковита, солодка, ароматна, кісточка гладка. Цвіте у квітні, плодоносить у червні — липні. Використовують плоди, насіння та абрикосову камедь. Сухий абрикос із кісточкою — це урюк, без кісточки — кайса, розділений на половинки сушений абрикос — курага. Курага буває або різаною, або рваною; шепотила — злегка підв’ялені великі плоди без кісточок. Офіцінальною сировиною є камедь Gummi Armeniacae та жирна олія, яка дуже близька за складом до персикової й відома під назвою персикова олія Oleum Persicorum.
Плоди містять близько 27% цукрів, переважно сахарозу — 3,71–15,81%, понад 2,5% органічних кислот (яблучна, лимонна, бурштинова, винна, сліди саліцилової), пектини — 1%, каротиноїди — 1,6 мг%, аскорбінової кислоти — до 10 мг%, тіамін, рибофлавін, фолієву кислоту. На аскорбінову кислоту багатші сорти, що мають більш яскраве жовтогаряче забарвлення шкірочки й м’якоті. У плодах виявлено фенольні сполуки (у дозрілих плодах — до 60 мг%): хлорогенова, кавова, ферулова, n-кумарова й інші кислоти; рутин, ізокверцитрин, авікулярин, кверцетин, ізокверцетин; катехіни — до 1%, лейкоантоціанідини; мікроелементи: К — 305 мг%, Fe — 0,31–0,58 мг%, Mn — 0,02–0,03 мг%, Mo — 0,002–0,009 мг%, Ni — 0,009–0,011 мг%. Дикорослі види абрикоса багатші на поліфеноли, ніж культивовані. Серед ароматичних компонентів виявлені мірцен, лімонен, n-цимол, терпінолен, ліналоол, гераміол, γ-терпінеол, γ-оксилактон. У куразі кількість K зростає до 1717 мг%, Mg — до 105, Fe — до 12, Na — до 171 мг, а вміст I досягає 75 мкг; цукру — до 84%, органічних кислот — 1,4–3,4%, пектинових речовин — 1,3–2,1%, каротиноїдів — 3,5 мг%, вітаміну С − 4 мг%, РР — 3 мг%, В1, В2. Насіння абрикоса містить амінокислоти: аргінін, тирозин, метіонін, ванілін, фенілаланін, лейцин, ізолейцин, сліди цистину, цистеїн, пролін; пангамову кислоту, глікозид амігдалін, жирну олію 30–50%, до складу якої входять олеїнова (68,42–74%) і ліноленова кислота (21–21,69%), стеаринова — 1,12%, арахісова — 0,5%; глікозид амігдалін — 4%, стероїди: холестерол — 0,91%, ситостерол, естрон і фермент емульсин. Олія — невисихаюча, містить в основному тригліцериди олеїнової кислоти, в меншій кількості — лінолевої. З ферментів в абрикосах виявлені лактаза й емульсин. Кора абрикоса містить дубильні речовини — 13,2%, у деревині — флавоноїди: таксифолін (дигідрокверцетин), аромадендрин. Камедь містить глюкуронову кислоту, галактозу, арабінозу, яка за складом і розчинністю подібна до гуміарабіку. У листках — сорбіт 0,4%, вітамін С, фенолкарбонові кислоти в гідролізаті — кавова, n-кумарова; флавоноїди — глікозиди кверцетину, кемпферолу, у квітках — каротин. Коріння містить ароматичний глікозид — 4-О-глікозилокси-2-гідрокси-6 — метоксиацетофенон.
Плоди використовують при анемії, при гіпо- та авітамінозі, серцево-судинних захворюваннях, що супроводжуються набряками, а також при захворюваннях шкіри, слизової оболонки порожнини рота, трофічних виразках гомілки. Вважають, що споживання абрикосів сприяє довголіттю. Абрикосовий сік (рН 3,8) діє бактерицидно на деякі гнильні й гноєтворні бактерії. Найбільш чутливі до нього бактерії Рroteus vulgaris, Рseudomonas fluorescens, Рseudomonas auroginosa. Сік рекомендують вживати при низькій і нульовій кислотності шлунка. У косметиці використовують свіжий сік при сонячних опіках, а також абрикосову олію, що освіжає й омолоджує шкіру обличчя. Камедь абрикосова — Gummi Аrmeniacae — розчинна у воді, її використовують як емульгатор. Листя в народній медицині використовують при зубному болю і стоматиті. Насіння абрикосу звичайного слід вживати в їжу обережно, не більше 20 г, щоб не отруїтися. У китайській народній медицині насіння в чистому вигляді вживають при кашлю й гикавці, нефриті, у сирому вигляді насіння має глистогінну дію. Жирна абрикосова олія застосовується як розчинник ін’єкційних розчинів, як основа для мазей. Сухі плоди (урюк, курага) призначають хворим із порушеннями серцевого ритму, недостатністю кровообігу, при інфаркті міокарда, атеросклерозі, коронарній недостатності, хворим, які лікуються сечогінними засобами й серцевими глікозидами, як джерело добре засвоюваного калію. Абрикоси, особливо свіжі, не можна вживати натще, а також після прийому важко переварюваної їжі. Свіжі абрикоси шкідливі для пацієнтів із виразковою хворобою й гастритом. Особам із цукровим діабетом не слід зловживати свіжими або сушеними абрикосами у зв’язку з високим вмістом у них сахарози. Тверда оболонка кісточки абрикоса має практичне застосування у виробництві високоякісного активованого вугілля і чорної фарби.
Жуковський П.М. Культурные растения и их сородичи. — Л., 1971; Ковальов В.М., Павлій О.І., Ісакова Т.І. Фармакогнозія з основами біохімії рослин. — Х., 2000; Лікарські рослини / Відп. ред. А.М. Гродзинський. — К., 1992; Растительные ресурсы СССР: цветковые растения, их химический состав, использование; Семейства Rutaceae — Eleagraceae. — Л., 1998; Comparison of the aroma compounds in apricot (Prunus armeniaca, L. cv. Pellecchiella) and apple (Malus pumila, L. cv. Annurca) raw distillates / Genovese A., Ugliano M., Pessina R. et al. // Ital. J. Food Sci. — 2004. — № 2; Prasad D. A new aromatic glycoside from the roots of Prunus armeniaca // Fitoterapia. — 1999. — № 70.